НА СПОМИН ДУШ СВІЧА ГОРИТЬ
День жалю…День скорботи, печалі запалив нашу пам'ять.
Свічки-це ті душі, листочки опалі, хто став тінню в голодні роки.
День пам'яті жертв голодоморів, був запроваджений Указом Президента України у 1998 році. У 2006 році Законом України Голодомор 1932 – 1933 років був визнаний геноцидом. Історія людства засвідчує чимало голодних років, спричинених природними бідами — посухами, повенями, нищівними тайфунами тощо. В історії нашої країни закарбувався нечуваний терор комуністичних головорізів, які мали на меті знищити великий український народ методами масових вбивств - тотальними голодоморами. Щорічно в четверту суботу листопада Україна завмирає в хвилині мовчання. Народ України схиляє голову, перед трагічною сторінкою свого життя. Тисяча дев’ятсот тридцять третій рік… тридцять чорний рік. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Гірка, жорстока розправа над українським населенням за спроби непокори новій владі. Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, руйнуванням традиційного українського устрою життя, призвів до морально - психологічних змін у свідомості нації.
Пекельні цифри та слова
У серце б’ють, неначе молот.
Немов прокляття ожива
Рік тридцять третій
Голод, голод…
В кожному населеному пункті в цей день проводяться мітинги-реквієми, правиться панахида, у віконечках мерехтять свічки пам’яті. Українці схиляють голови у скорботі, вшановуючи пам'ять загиблих під час голоду 1932-1933 років.
Не оминув голод і Ямпільщину, хоча документально підтверджуючі документи відсутні. Але жива пам'ять народна, з допомогою якою ми по крупинках відновлюємо трагічні сторінки історії нашого краю. Це спогади ямпільчанок Альбіни Кайтанівни Козік, Зінаїди Крохмалюк, Анастасії Новіцької, автобіографічна повість Павла Наніїва «Лозинова труна» в якій розкривається весь трагізм подій колективізації, розкуркулення і встановлення нових порядків на нашій території.
З книги П. Наніїва «Лозинова труна»:« З настанням літа вулиці в селі завмерли, лише зрідка можна було зустріти живих людей, та й ті блукали, мов примари, - худющі, виснажені, з каламутними очима, з обличчям чорніше чорної землі. Здебільше то були прийшлі жебраки з Черкащини, Київщини, Уманщини – літні чоловіки, каліки, жінки із саквами, торбами на плечах, з малятами на руках. Вони ходили від хати до хати, вимінювали одіж на щось їстівне, інші просто канючили, бо нічим було міняти. … Голодних людей блукало тоді по селах багато… Знеможені, вони падали на вулицях, і нікому було їх ховати на цвинтарі, бо ні у кого не вистачало сил. … новий голова колгоспу Іван Маріуца міцно тримався на ногах і встановив порядок, за яким ховати мерця повинен той господар, біля чийого обійстя виявився труп. Так і закопували померлих жебраків там, де їх знаходили, без труни, без прощального слова, без хреста й похоронного дзвону.»
Саме тому в ці дні звучать поминальні дзвони, горить свіча вічної пам’яті . Майже 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 років геноцидом української нації. Однак це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків, а низка країн, серед яких Росія, заперечують геноцид. Україна ж пам’ятає!
Ніде нехай такого більш не буде!
Хай день новий життя несе нове.
Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди1
В достатку Україна хай живе.
Цьогорічні вшанування відбуваються в особливих умовах, в умовах пандемії.
Вшанувати пам'ять жертв Голодомору в умовах карантинних обмежень можна традиційною хвилиною мовчання о 16:00, 27 листопада, а також запаливши на підвіконнях своїх осель свічку у пам'ять про вбитих голодом.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
