Історична довідка
Ямпіль – одне з стародавніх міст середнього Подністров»я, – виник в епоху середньовіччя. Протягом усієї своєї історії місто займало ключове положення в південно-західних землях України. Це не тільки порубіжне місто, форпост, а й населений пункт, який неодноразово опинявся на перехресті української історії. Не дивлячись на те, що у письменних джерелах Ямпіль вперше згадується у ХVІ столітті, його історія своїм корінням сягає глибокої давнини.
Більш реальні сліди проживання на території Ямполя залишили первісні люди у вигляді кам’яних відщепів, скребків,загострених пластин, проколок, рубил, які знаходили на околицях міста. Ці археологічні знахідки виявлено у верхніх шарах ґрунту поблизу річок Дністра, Русави, Мурафи, які були вимиті водою з більш глибоких шарів залягання і залишались на поверхні після повені. Звідси можна зробити висновок, що на території сучасного Ямполя людина вперше з’явилася в кінці стародавнього кам’яного віку (пізній палеоліт), тобто біля 20 тис. років тому.
У межах Ямполя неодноразово знаходили випалену глиняну обмазку трипільських будівель, а також уламки глиняного ліпного товстостінного посуду, часто оздобленого трипільськими складними візерунками чорною, червоною та білою фарбами. А це свідчить про появу перших землеробсько-скотарських племен на території міста.
Поблизу Ямполя знайдено класичну бронзову сокиру – кельт, наявність якої свідчить про проживання в межах міста за часів бронзового віку стародавніх племен, яких в історичній науці відносять до так званої ямної культури
У ІІІ ст. до н.е. на заміну скіфам, які мешкали у Подністров’ї і залишили після себе поховальні кургани, прийшли інші кочові племена з прикаспійських степів – племена сарматів. Про що свідчать проведені у 1984р. розкопки кургану на околицях міста.
У глибокій катакомбі відкрито дерев’яний саркофаг, у якому лежав кістяк чоловіка.
Завдяки знакам-тамгам на келиху, мечі, гривні та поясах поховання пов’язують із сарматським
На території міста знайдено чимало уламків різноманітного керамічного посуду черняхівської культури.
За часів Київської Русі на території теперішньої Ямпільщини поблизу с.Клембівки існувало давньоруське городище. В межах Ямполя слідів городища тих часів поки що не виявлено. Однак, на території міста трапляються уламки керамічного посуду, наконечники стріл, інші предмети давньоруських часів, які дають підстави стверджувати, що за Київської Русі на території Ямполя проживали стародавні слов’яни.
Монголо-татарська навала 1240 року та послідуюча окупація, яка тривала понад 100 років, завдала нашим землям нищівних спустошень. Від багатьох міст та селищ збереглися лише назви в літописах. Переважна більшість населення була знищена або захоплена татарами в полон.
В ХІV-XV ст. Ямпільщіна ввійшла до складу Литовського князівства.
Протягом XVI ст. Ямпільщина зазнає руйнівно-нищівних грабіжницьких нападів з боку орд султанської Туреччини та кримських татар. Але саме в цей час за свідченнями французького мандрівника П»єра Шевальє Ямпіль займає почесне місце серед визначних міст України козацьких часів.
У 1649 році за Зборівським договором місто відійшло до козацької території, а після адміністративно-територіального поділу України на полки і сотні, Ямпіль увійшов до складу Брацлавського полку, як сотенне прикордонне місто та вважалось значним торговим пунктом. У 1650р., за свідченнями ще одного сучасника того часу, Гійома де Боплана, французького інженера, що був на службі у гетьмана Конєцпольського, якому громадськість завдячує двома зробленими ним дуже докладними картами України, позначив на карті значні укріплення, які захищали Ямпіль. Нажаль картограф не позначив на карті укріплень Ямполя замок, який без сумніву вже існував на той час і від якого до сьогодення залишилось зовсім мало. Але історичні відомості того часу стверджують, що у тому ж таки 1650 році козацьке військо під приводом Богдана Хмельницького вступило до міста та розташувалось в Ямпільському замку. Хмельницький перетворив місто в свою тимчасову резиденцію. У Ямполі відбувались прийоми закордонних посольств, проходили міждержавні переговори. Тут Богдан Хмельницький приймав російських послів П.Протасова і Г.Богданова, а також послів кримського хана. У Ямпіль до Хмельницького прислав своїх послів коронний гетьман польсько-шляхецького війська М.Потоцький. Звідси він вирушив у похід на молдовські землі, що завершився переможно для козацького війська, і сюди ж повернувся після походу. Тут, у одній з церков він призначив весілля для свого сина Тимоша та молдовської принцеси Розанди.
Удар процвітанню міста було завдано в 1651 р. несподіваним нападом брацлавського воєводи Станіслава Лянцкоронського, який пограбував і зруйнував місто і перебив до 10 000 жит. Внаслідок цих спустошень Ямпіль довго залишався обезлюдненим і відродився вже як незначне село. З тих пір Ямполь довго знаходився в повному запустінні. За даними 1775 року в Ямполі налічувалось всього 113 хат. На початку XVIII століття нові власники міста, Потоцькі, намагалися відновити його і влаштували в ньому пристань і склади для товарів, що доставляються по Дністру з Чорного моря. У 1795 р., з приєднанням краю до Росії, Ямпіль призначений повітовим містом Ямпільського повіту “Подільська губернія” Подільської губернії. В 1798 році повітові установи перевели у містечко “Цекинівка” Цекинівку, проте у “1804” 1804 році повернуті в Ямпіль.
У 1896 р. Ямпіль був одним з найбідніших повітових міст Подільської губернії, схожий на велике село, з небрукованими вулицями і великими площами. У містечку налічувалось 910 дворів, 6 135 мешканців (3078 чол. і 3057 жін.); православних — 4 134, католиків — 205, лютеран — 1, євреїв — 1 795; міщан — 3 878, селян — 1 737, військових у відставці — 237, дворян — 168, купців — 35, іноземців — 26. 2 православні церкви і 1 католицька; 4 кам’яні синагоги, 255 кам’яних і 962 дерев’яних будинки, 70 кам’яних і 365 дерев’яних будівель. У другій половині XIX століття в Ямполі з’явились дрібні підприємства, але питома вага їх була незначна. На початку ХХ століття заселена територія Ямполя становила 450 десятин. Тут було 27 незамощених вулиць і 5 майданів. Містечко освітлювалось лише 62 гасовими ліхтарями.
Після лютневої революції в Росії на території району влада переходить з рук в руки, а саме: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, Радянська влада.
Жителі ямпільщини вписали власну сторінку в історію національно-визвольної боротьби українського народу в цей період, про це йдеться у першоджерелі Д.Кетроса «Ямпільська республіка та її збройні сили» про період УНР у 1919—1920 роках.
Під час окупації німецько-румунськими військами у 1941 році ямпільщина стала Джугастрянським повітом.
У післявоєнні роки Ямпільський район став одним із провідних в області по вирощуванню високих врожаїв сільськогосподарських культур, а по вирощуванню цукрових буряків одним із найкращих в країні.
Ямпільчани і сьогодні підтримують традиції своїх предків, розвиваючи традиційно землеробство та виноградарство, а народна творчість, як складова духовної і трудової діяльності людства, його історії, побуту знаходить своє відображення у народних промислах: декоративний розпис, вишивка, в’язання, ткацтво, вибивання, витинання, килимацтво, художня обробка дерева, вироби з бісеру, народна іграшка, макраме, в’язання,лозоплетіння, художня обробка каменю – це все традиційні ремесла, які й на сьогодні дуже популярні серед жителів . Доторкнутися до неповторної культурно-історичної спадщини ямпільщини пропонуємо у краєзнавчому та образотворчому музеях, а також у тематичних музеях загальноосвітніх шкіл міста.
Ямпільчани бережуть народні традиції, вироблені впродовж тисячоліть, для наших нащадків, щоб не втратити цей потяг до краси й досконалості, який надихав наших предків. Не слід забувати, що які б нові мистецькі цінності не створили художники-професіонали, народна мистецька традиція залишається тим невичерпним джерелом, яке живитиме серця і душі людей вічно.