Міжнародний день людей поважного віку
1 жовтня весь світ відзначає Міжнародний день людей поважного віку — свято, яке покликане звернути увагу всього людства на потреби старшого покоління. Повага до старших – одна з головних цінностей людської моралі. Саме тому в 1990 році Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про заснування Міжнародного дня літніх людей, призначивши його на перший день жовтня.
День людини поважного віку — це чисте і світле свято. Свято наших батьків, бабусь та дідусів, день, коли ми віддаємо їм свою любов і повагу.
У цей день світ говорить про все зроблене щодо захисту інтересів людей поважного віку, створення для них прийнятних умов життя, про невирішене у цій сфері.
Цей день — не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими та милосердними до цієї частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, зв’язку та розуміння поколінь.
За міжнародними стандартами особою поважного віку вважається той, хто досяг 65-ти років. Таких у світі нині понад 629 мільйонів, тобто майже кожна десята людина на Землі. До 2050 року їх кількість у багатьох розвинених країнах збільшиться вдвічі, а загальна кількість складе 2 мільярди осіб.
Людина, яка дожила до поважного віку, гідна поваги навіть тільки тому, що їй це по милості Божій вдалося. Далеко не всім дано таке величезне досягнення і благовоління відчути мудрість своїх років. Скидати з рахунків людину, яка досягла певного солідного віку, абсолютно негуманно. Літній вік людини зовсім не означає, що вона вже на багато що не здатна, якраз навпаки: те, що може літня людина, рідко здатна зробити більш молода, і мова йде зовсім не про сили та енергію, яка властива молодому поколінню, а про досвід і терпіння, наполегливість та здатность досягати поставлених завдань, ментальної гнучкості й толерантності, які присутні в більшості літніх людей.
Поки ми молоді, старість вбачається нам такою далекою і навіть неможливою. Нам здається, що ми завжди будемо молоді, але… Роки минають швидко і в якусь мить людина починає розуміти, що вона поповнює ряди бабусь та дідусів. З роками багато хто з них відчув усю серйозність, чи, навпаки марність життя. До них прийшли хвороби, бідність, залежність, самотність, втрати… Їх забули, до них втратили цікавість, відсторонилися, їх потіснили, викреслили. Але ж душа не старіє і здається їм, що так недавно ще ходили вони до школи, закохувалися, вчились, мріяли, будували плани на майбутнє… і думали, як багато в них попереду…
Ми мало замислюємося над тим, хто ж такі особи поважного віку, чим маємо завдячувати їм. Передусім це люди, які піднялися на найвищі вершини життя, з яких воно бачиться більш реальним, без оман. Їхнє найбільше багатство — досвід, знання, уміння, мудрість.
Робитимемо все, щоб вони щоденно відчували повагу й турботу, мали гідний рівень життя, не втрачали суспільної активності.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
